Фразеологічний словник української мови

ХОЧ

(або́ (чи, хоч)) пан або́ (чи, хоч) пропа́в. Ризикуючи, домогтися усього бажаного або все втратити. Било козацтво в ту війну на те, що або пан, або пропав, то не кожен писався власним прізвищем (П. Куліш); — Чи добудемо волі, чи ні, а гіршого пекла, як у нас дома, і на тому світі не зазнаємо! .. — Істинно: голий дощу боїться! Пан чи пропав, нам вибирати нема з чого,— провадив уже різко фурман (М. Старицький); — А-а, ризикну. Пан чи пропав, а підпишуся так, як того деякі альтернативники бажають (З журналу); — Візьмемо коси на плечі і в саму Таврію чи в Молдову. Там хоч пан, хоч пропав (М. Стельмах). (аж (хоч, геть)) на край сві́ту (сві́та), зі сл. засла́ти, піти, заї́хати і т. ін. 1. Дуже далеко. Невже ніхто не відгукнеться? Маковей раптом відчув себе закинутим геть на край світу (О. Гончар); — Ти, Гризельдо, не думай, що ми оце заїхали аж на край світа (І. Нечуй-Левицький); (Максим:) А я піду на край світа: на чужій сторонці Знайду долю або згину, Як той лист на сонці! (М. Кропивницький). 2. зі сл. дале́ко та словоспол. як мо́жна да́лі. Дуже, надзвичайно (далеко). Вона й подумати б не могла про те, щоб запалювати в печі вогонь. Вже ніч, то це було б видно ген-ген далеко, аж на край світу! (Є. Гуцало); Їм (бурлакам) так допекли пани, що вони були ладні втекти од їх як можна далі, хоч на край світу (І. Нечуй-Левицький). 3. з ким, за ким, зі сл. піти́, іти́ і под. Будь-куди, куди завгодно. (Світлана:) Він (батько) хороший... Я з ним і на край світу піду... (М. Зарудний); — Благослови мене, матусю, іти за ни а там хоч (і) не розвидня́йсь! Уживається для вираження повної байдужості до висловленого, здійсненого і т. ін. Його підняли на сміх: — Фальшивомонетчик! В кутузку його. — Ну, як хочете,— образився Кулик, під загальний регіт сходячи з ґанку.— Моє таке: прокукурікав, а там хоч не розвидняйсь! (О. Гончар). (вдень) з вогне́м (зі сві́чкою, зі свічка́ми) не знайти́ кого, чого. 1. Важко чи неможливо щось відшукати. — Ой, не знаєте ви отця Софронія! — крутив головою Ярошенко.— Побачите, половину скарбів запахторить так, що і з свічками не знайдеш (В. Речмедін). 2. Що-небудь дуже рідкісне, виняткове. Цієї книжки сьогодні вдень з вогнем не знайти (З усн. мови). хоч уде́нь із сві́чкою шука́й — не зна́йдеш. — Я й справді робітник, яких хоч удень зі свічкою шукай — не знайдеш (Є. Гуцало). ви́колупати з па́льця що і без додатка. Дістати що-небудь невідомо звідки або будь-якою ціною. Семен.., дослухавшись, як хтось жаліється, що нема куди товар вигнати, що немає пасовиська, кидає в громаду: — Кажете: “нема пасовиська”, і не будете його мати! .. Ну, звісно, з пальця не виколупаєш! (М. Коцюбинський). хоч ви́колупай з па́льця. Головонько ж моя бідна! Чим же прийматиму свата? Хоч виколупай з пальця, а дай!.. (М. Коцюбинський). (і (на́віть)) па́льцем не кивну́ти (не ворухну́ти, не поворуши́ти і т. ін.). Зовсім нічого не зробити для здійснення чого-небудь. В коридорі її ждали Петрусеві батьки. — Що? Що нам робити?.. Їх же виключать зі школи..— Робіть, що знаєте,— вона прискорила ходу.— А я — пальцем не кивну (П. Дорошко); Удача привалила до рук Гайдукові. Сама привалила — не ворухнув навіть пальцем (А. Дімаров); (Поет:) Ти мусиш помагати! (Муза (байдужо):) Нічого не мушу і пальцем, знай, не рушу. Не я тобі служу, а ти мій раб (Леся Українка). й па́льцем ворухну́ти. Йому доручено порятувати цінні папери, але ніхто й пальцем ворухнути не хоче (Ю. Бедзик). хоч (на́віть) па́льцем кивну́ти (поворухну́ти). Оглянувся я й на власне життя. Чи мав я хоч одну чисту радість, .. хоч пальцем, наприклад, кивнув для того, аби в тій темній безодні .. хоч трохи розвиднілось? (М. Коцюбинський); Чумак полінувався навіть пальцем поворухнути. А ще й і не приступа́йся (не приступа́й, не підхо́дь і т. ін.). 1. до кого і без додатка. Дуже гордий, сердитий і т. ін. Мотря думала теж про Галю. “Може, там така, що й не приступайся” (Панас Мирний); Гарна була дівка. А горда та пишна, що й не приступай (М. Коцюбинський). ані́ приступи́ти. Дивиться (Варка), наче зараз тебе з’їсть, не соливши, словами і січе, і руба, ані приступити… (Марко Вовчок). 2. до чого. Занедбаний, захаращений, майже непридатний. хоч і не приступа́йся. Колись новісінькі дощані ноші, тепер уквітчані недбайливими латками та наліпленими шарами цементу, лякали, хоч і не приступайся до них (Іван Ле). (і) хоч би (хоча́ б, коли́ б і т. ін.) на сміх. Уживається для вираження вказівки на найменшу кількість чого-небудь або найменшу міру ознаки, виявлення і т. ін. чогось. — Як кувала я (Зозуля), за мною волочились, Тепер хоч би один на сміх (Л. Глібов); Прохав, молив… Хоча б хто на сміх написав (Б. Грінченко); Коли б тобі на сміх було де видно свічку (П. Гулак-Артемовський); // Просто так. Де я прихилюся, навіки засну. Ніхто не згадає, Не скаже хоть (хоч) на сміх: “Нехай спочиває, тілько (тільки) його й долі, що рано заснув” (Т. Шевченко). (і (хоч)) під земле́ю, зі сл. знайти, відшука́ти і под. Де завгодно, скрізь, всюди; будь-якими засобами. (Ївга:) Та я б його, бісового сина, і під землею знайшла! Я б з його оті гроші видрала разом з його ненажерливими очима (Панас Мирний); (Виночерпець:) Немає кубка з яшми! (Хуса (грізно):) Як нема? Хіба хто вкрав? Я злодія знайду хоч під землею! (Леся Українка); — Ну, я їм цього не подарую! Я їх під землею знайду (Григорій Тютюнник). кла́сти / покла́сти зу́би на поли́цю (на ми́сник). Голодувати. Там (у степу), коли зародить, то возами ту пшеницю возять, але вже коли й недорід ущелепкається (трапиться)... отоді вже, чоловіче добрий, клади зуби на полицю (Ю. Збанацький); Що те панське жалування: сьогодні воно сяк-так годує тебе, а завтра, схоче пан, і покладеш зуби на полицю... (М. Стельмах). хоч зу́би клади́ на поли́цю. Іще раз вона спече коржі, а тоді хоч зуби клади на полицю (С. Чорнобривець). зу́би на клино́к. Козу зарізав, .. м’ясо з’їмо, а тоді зуби на клинок (Р. Іваничук). коли́ хо́чеш (хоч, хо́чете), у знач. вставн. словоспол. Уживається для зосередження уваги на чому-небудь і для переконання співбесідника сприймати висловлене саме так. — Так, справді, просто й, коли хочеш,— доцільно (Іван Ле); (Петро:) Коли хоч, Галю, то не без правди і в річах (речах) Луки Семеновича (Панас Мирний); — Ваш голос мені аж ніби знайомий. А я Лук’янів син — Данило, коли хочете (П. Панч). лата́ти (зала́тувати) / залата́ти (полата́ти) дірки́ (ді́ри) чиї, чим, у чому і без додатка. Частково задовольняти потреби в чомусь украй необхідному. Коли то він уже позбудеться цих боргів, щоб міг працювати на себе, не на те, щоб латати дірки!.. (А. Крушельницький); Якщо ми не ліквідуємо дефіцит бюджету, не перейдемо на нові методи управління, ми постійно лататимемо дірки і ніколи не пошиємо костюма, гідного такої великої країни (З газети); Гітлерівці змушені все частіше залатувати дірки на східному фронті, перекидаючи дивізії з Франції, Голландії, Бельгії (І. Цюпа); Орали, сіяли, сподівалися, що літо полатає ті дірки, яких набрала довга, голодна і холодна зима (О. Кониський); — Хіба ти забула, що я своїми крейцарами полатав твої діри? (І. Франко). залата́ти (хоч одну́) ді́рку (діру́). Завдаток же взяв у економії?.. — Яку тільки дірку ним залатати? — зітхає Василина (М. Стельмах); Гроші — невеликі, правда, а ма́ти се́рце. 1. Бути чуйним, добрим, доброзичливим, порядним і т. ін. Я винен в тім лише, що серце, серце мав (М. Зеров). ма́ти хоч тро́хи се́рця. Коли б, коли б ви мали, голуби, хоч трохи серця — ви б його на крила взяли до себе і перенесли на Україну (В. Стус). 2. на кого—що. Бути незадоволеним ким-, чим-небудь. Козаки давно вже серце на султана мали за татар: скільки того ясиру перетягали бусурмани (П. Панч); // Ображатися, гніватися, сердитися на кого-небудь. — Оце, сусідо, маю на вас серце,— скаржиться жартом Петриха моїй матері (С. Васильченко); — Я б на того приймака не мала серця, якби ж то людина. Ніколи тверезий не приходить (Є. Гуцало); — Ти не май серця на матір.. Вона має право гримати на тебе, вона тебе виховала (Є. Куртяк); Хоч бувало й обзивав мене.., а я на нього серця не мав (І. Муратов). обмовля́тися / обмо́витися двома́-трьома́ слова́ми з ким і без додатка. Недовго говорити, коротко перемовлятися з ким-небудь. Обмовлявся двома-трьома словами і, похмурий, неговіркий, ішов на свій перелаз (Григорій Тютюнник). обмо́витися хоч сло́вом. Він так і не дав Іванові Кириловичу обмовитися хоч словом, у трубці затутукало (В. Дрозд). пі́сля нас (а там) хоч пото́п. Байдуже, що буде потім, майбутнє не цікавить когось. Яничарність — це ідеологія й настрої тимчасовців, безрідного перекотиполя: після нас — хоч потоп! (З газети); — Вона, мені здається, далі свого носа не бачить. Аби їй було добре та тепло, а там хоч потоп (В. Кучер). п’я́те (хоч) че́рез деся́те. 1. Не все підряд, дещо; поверхово, вибірково. І знов .. силкувався Якимко постерегти тяму тієї чудної для українця мови, і знов він постерегав тільки п’яте через десяте! (І. Нечуй-Левицький); (Максим:) Коли б.. ви по-нашому, по-простому балакали, то, може б, і я розумів там що п’яте, хоч через десяте (М. Кропивницький). 2. Не повністю, плутано. Касій п’яте через десяте розповів йому правду (І. Микитенко); — Нечистий, коли подумаю, підвів,— і Левко, тремтячи й косуючи то на братів, то на хлібину, розповів п’яте через десяте про все (М. Стельмах). 3. Зовсім мало, трохи. Почав (Плужник) розпитувати: давно з колгоспу?.. Що там?.. Аж засмутився, що студент знає тільки п’яте через десяте, і то з листів (Я. Гримайло). 4. Поспіхом, похапцем. Поснідавши п’яте через десяте, Микола одягнувся, вхопив ранець з книжками і вибіг з хати (В. Гжицький). сказа́ти (хоч) сло́во. 1. кому. Обізватися, заговорити до кого-небудь. Неначе тіні німі, мовчазні, ходили вони один біля одного, соромились одне на одного глянути, боялися один одному слово сказати… (Панас Мирний). 2. Розказати, відкрити яку-небудь таємницю. Хай же наважиться (Олександра) сказати хоч слово, тоді знатиме, почому в Тростянці гребінці (М. Коцюбинський). скі́льки хо́чеш (хоч, хо́четься). Вдосталь. Та не було, видно, ще ні в Антанти, ні в самого чорта таких снарядів, які могли б видовбати хлопців із схованої рідної землі, з портових підвалів та погребів! Бий, сади собі, скільки хочеш, коли снарядів не жалко! (О. Гончар); Пий, душе, скільки хоч, призволяйся усмак! А любив він гарненько поїсти… (П. Грабовський); — Дивуєтесь, може, чому мені така фантазія прийшла в голову? Ну, дивуйтеся собі скільки хочеться (Г. Хоткевич). хай (неха́й) грім поб’є́ (уб’є́, приб’є́ і т. ін.). 1. зі сл. мене́. Уживається як заприсягання у правдивості своїх слів, щирості намірів, запевнення в чомусь. — Хай мене грім поб’є.., коли я їв чию часть (частину), окроме (крім) своєї! — клявся Попенко (Панас Мирний); — Хай мене грім поб’є, коли брешу… (І. Муратов); Хай мене грім уб’є, коли я знаю, в чім виражається їх “політика” (Леся Українка). хай грім се́ред чи́стого по́ля вда́рить. — Хай мене грім серед чистого поля вдарить, як я тобі зла зичу… (М. Зарудний). грім би вда́рив на цьо́му мі́сці. — Грім би мене вдарив на цьому місці, коли брешу… (В. Кучер). грім поби́й (бий). Що за славний рік новий! Отже, грім мене побий, Він сподобався мені, я складу йому пісні (В. Самійленко); — Я вже вас так буду шанувати, як нікого в світі, побий мене грім! (М. Стельмах); — Дідові куплю (мотоцикл),
Ещё