Фразеологічний словник української мови

СМЕРК

від світа́нку (світа́ння) до смерка́ння (до смерку́). З ранку до вечора; цілий день. Від світанку до смеркання стригла вона ярок і баранів, які лежали перед нею зі зв’язаними ногами (З. Тулуб); — Коли з добрим напарником, то копійок тридцять п’ять — сорок випиляю, це від світання до смерку (М. Стельмах); // Весь час. Чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його (М. Коцюбинський). з (від) ра́нку (ра́ння) до (са́мого) ве́чора (до сме́рку, до смерка́ння, дотемна́, до но́чі). Весь день; цілими днями, протягом довгого часу. Трудно буде в кузні день у день з ранку до вечора (А. Головко); Наче й мотаєшся по району з ранку до смерку, а все ж таки не косиш, не молотиш (І. Цюпа); (Шинкарка:) Крячуть, крячуть чорні галки з рання до смеркання; Брешуть, брешуть вражі хлопці, що є в них кохання (С. Руданський); Цілими днями сіялись крізь сіре сито осінні дощі, а коли їх не було, то над полем від ранку до самого вечора бродили тумани (О. Гончар); Під вогнем бійці на переправі, і на тій — на правій стороні теж вогонь від ранку до смеркання (І. Гончаренко); Ну, а нам з весною стільки діла! Ми в труді від ранку дотемна, Щоб, як ліс, озимина шуміла, Щоб, як військо, встала ярина (П. Дорошко); Білка сумочку свою Розстебнула у гаю І від рання до смеркання В сумку зносить харчування (М. Стельмах); З ранку до ночі бачу тв
Ещё