Фразеологічний словник української мови

ВБИВАТИ

вбива́ти / вби́ти в го́лову що, кому, чию. 1. Частим повторенням, нагадуванням чи биттям примушувати кого-небудь запам’ятати, засвоїти щось. Довго вона мучилася з нею, довго била, поки таки вбила їй у голову, як і що треба робити (Панас Мирний); — Ви, Степане Васильовичу, хоч лінійкою, хоч стусанами, хоч мордачами вбийте цю рихметику (арифметику) в його дурну голову (М. Стельмах). 2. Настирливо доводити кому-небудь щось, переконувати когось у чому-небудь. Вона (мати) вбивала йому у голову, що він красивіший, розумніший і здібніший за інших (Д. Ткач); Книжчини (фашистські) були розраховані на німецьку молодь, яка виросла після війни й не мала про неї сталої думки. Цим юнакам і дівчатам вбивали в голову, що всі претензії Гітлера були цілком справедливими (Л. Дмитерко). вбива́ти / вби́ти оси́ковий кіло́к (кіл) у моги́лу кого, чого. Покінчити з ким-, чим-небудь. Є в О. Підсухи поема “Похорон бюрократа”... Закінчується вона народним гулянням після такого довгожданого похорону. Мабуть, це надто поспішно — вбивати осиковий кіл у могилу останнього бюрократа (З газети). вбива́ти / вби́ти собі́ в го́лову що. Вперто, невідступно триматися якихось думок, переконань, намірів. — Ви, пане Франко, таки справді чудний чоловік! Написати мені листа, приїхати до Коломиї, а потім вбити собі в голову, пробачте на слові, якусь дурницю (П. Колесник); Клим і синок Олександра Підіпригори найкраще вчилися в церковноприходській школі, а тепер вбили собі в голови, що мають десь далі вчитися (М. Стельмах). вбива́ти (забива́ти) / вби́ти (заби́ти) клин між ким, кому і без додатка. Роз’єднувати, сварити кого-небудь між собою. — Спить і уві сні бачить, як нашу дружбу порушити, клин між нами вбити (В. Собко); — Нікому не вдасться вбити клин і розколоти дружбу цих двох талановитих юнаків (З газети); — Як забити вам клин, Все докопується, Бо від заздрощів він Ледь не лопається (Д. Білоус).
Ещё