ХВАЛИТИ

хвали́ти Бо́га. 1. у знач. вставн. словоспол. Уживається для вираження задоволення, заспокоєння, морального полегшення у зв’язку з чим-небудь. — Ну, хвалить Бога, що Настя знайшла собі роботу! — думала баба Зінька, поглядаючи на дочку,— а то ходе (ходить), як нежива (І. Нечуй-Левицький); Він поволі обводив поглядом і говорив їй тільки одно: — Хвалити Бога, перезимуємо. Держіться, діти, плуга! (М. Стельмах). 2. Добре, гаразд. — А-а-а, чумаченько..,— мертво проскрипів Гарматій.— Як ся маєш? — Хвалити Бога (М. Стельмах). хвали́ти до́лю. — Живенькі-здоровенькі? — Та нічого,— кажу,— хвалити долю! Все гаразд! (Остап Вишня). хвала́ Бо́гу (бога́м). — А не приходить, ні… Та й хвала Богу, бо засмутилась би небіжка (М. Коцюбинський).

Фразеологічний словник української мови 

ХВАТАТИ →← ХВАЛА

T: 0.090681325 M: 3 D: 3