ВИЙМАТИ

вийма́ти / ви́йняти ду́шу (се́рце). 1. з кого, у кого і без додатка. Зворушувати, розчулювати кого-небудь. Вирізав фото, повісив над ліжком і щовечора, лягаючи спати, замалим не молився на нього. Красуня усміхалася — серце виймала! (А. Дімаров); Тільки б я не так заспівав, як співають наші співаки. Я б душу вийняв із слухачів своїм співом (Остап Вишня); (Мар’яна:) Ох, люблю я твої очі! Вийняли вони у мене моє серце (С. Васильченко). вийма́ти се́рденько. (Мавка:) Як солодко грає, Як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає! (Леся Українка). 2. кому, з кого. Жорстоко, бездушно знущатися з кого-небудь або убивати когось. Не раз його (Стадницького) шабля і спис, добиваючись шляхетства, виймали душу зі своїх братів: у злобному тілі владолюбця легко прищепилися жорстокість вельмож і королів (М. Стельмах). 3. Завдавати кому-небудь страждань, клопоту і т. ін.; мучити. А в Антона була ще більша криза — боржники

Фразеологічний словник української мови 

ВИЙНЯТИ →← ВИЗБИРАТИ

T: 0.083718319 M: 3 D: 3