УДАРЯТИ

кров ударя́є (бу́хає) / уда́рила (забу́хала) в го́лову (до голови́) кому і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані сильного хвилювання, збудження і т. ін. Кров бухала йому до голови, як морська хвиля (М. Коцюбинський); Петро Федорович устав; кров ударила в голову; потемніло в очах (Панас Мирний); Отемнений кінь, спотикаючись, ніс його далі та й далі. І кров уже вдарила в голову (О. Ільченко). уда́рити (ки́нути) / ударя́ти (ки́дати) ли́хом об зе́млю. Забувати біду, горе; не журитися, не втрачати надії на краще. (Виборний:) Викинь (Наталко) лиш дур з голови; удар лихом об землю,— мовчи та диш! (І. Котляревський); —Удар лихом об землю, покажи їм, як матроси викидають яблучко… (В. Кучер); Кинь лихом об землю! Якого ката слиниш! (П. Гулак-Артемовський). би́ти ли́хом об зе́млю. — Не плач, Одарко, Бий лихом об землю (М. Стельмах). уда́рити / ударя́ти в го́лову кому і без додатка. 1. безос. Хто-небудь подумав про щось, додумався до чогось. “А що, як розприндиться наша киця?” — зразу ударило .. (Мар’ї) в голову (Панас Мирний); Нащо він приїхав сюди? В яку чорну хвилину вдарило йому в голову — провідати батька? (О. Гончар). 2. Призвести до сп’яніння; сп’янити. Випив (Чіпка) з півкварти (горілки) й не чув, щоб хоч запекла або вдарила в голову… (Панас Мирний); Вино розбирає, вдаряє в голову, на очі навертаються сльози (В. Гжицький). хміль б’є (ударя́є) / уда́рив у го́лову кому і без додатка. Хто-небудь починає п’яніти. Випили по чарці, по другій, по третій. Хміль ударив в голову (Панас Мирний); Щоб зігрітися, взяв (майор) склянку гарячого чаю, долив його ромом і одразу перехилив його у горло. Життєдайне тепло розплилося по тілу. Хміль знову вдарив в голову (З. Тулуб); І напився дід Хлипавка, як давно уже не напивався. Вдарив у голову хміль… Ухопив важкий грушевий кийок, рушив визволяти Василя (А. Дімаров).

Фразеологічний словник української мови 

УДАТИСЯ →← УДАРИТИСЯ

T: 0.081302101 M: 3 D: 3