ВИДКО

сві́ту (сві́та) (бі́лого (Бо́жого)) не ви́дно. 1. Стає або стало темно (від сильної зливи, хуртовини, туману, пилу і т. ін.). — Снігів тих понамітає, що тільки комини з-під них стирчать, морози такі лютують, що птиця на льоту замерзає, хуртовини бували — світу не видно (М. Олійник); Якось він недобре прикрив лантух, кури повилазили і давай літати по хаті, битись у вікна, кудкудакати. Збили таку пилюку, що світа не видно (Григорій Тютюнник); Як от інколи схопиться заверюха (завірюха) — громом гримить, вітром бурхає, світу Божого не видно (П. Куліш). сві́та не ви́дко. Хуга замітає снігом дорогу, Мов пекло у полі — світа не видко! (М. Коцюбинський). 2. за ким—чим. Кого-, чого-небудь дуже багато. У нашому селі за Савлуками світу не видно: що хата, то й Савлук (Марко Вовчок).

Фразеологічний словник української мови 

T: 0.065920712 M: 1 D: 1