ВІДКИДАТИ

відки́нути / відкида́ти но́ги (вульг., жарт. копи́та, ра́тиці і т. ін.), зневажл. 1. Померти, загинути. Ори (Пархоме) і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани лупи — та все одкинеш ноги! (П. Гулак-Артемовський); І розказать не можна, яка нам морока була з тією дитиною: цілісінький день і цілісіньку ніч кричить... Бідна моя жінка за ним і сама трохи ніг не відкинула (О. Стороженко); (Свирид:) Жде, мать (мабуть), не діждеться, поки дядько ноги одкидає (Григір Тютюнник); — Станеш вдумуватися (у життя) — посивієш, сухоти наживеш, раніш строку копита відкидаєш (В. Москалець); Коли хтось ловив чорта чи відьму — тож не милував їх... Чорта найчастіше запрягали в плуга, і він орав доти, поки не відкидав копита (М. Стельмах). повідкида́ти но́ги (копи́та) (про багатьох). — Тоді я одним куликом борошна вирятував три душі: і Омелянову, і твоєї матері, і твою. Інакше повідкидали б ви копита (М. Стел

Фразеологічний словник української мови 

ВІДКИНУТИ →← ВІДКІЛЬ

T: 0.090357425 M: 3 D: 3