ВІВЦЯ

заблу́кана (блу́дна, приблу́дна) вівця́. Людина, яка порвала стосунки з тим середовищем, до якого раніше належала, або яка збилася з правильного життєвого шляху. — Так, нас запрошують. Бачиш, он вогнище, заблукана вівця! (П. Панч); Піп вовчими очима проводжав свою заблукану вівцю (П. Колесник); В’яжуться люди в товариства... та й Івана беруть між себе. А він ходить, наче та блудна вівця (Л. Мартович); Ой ходжу-блуджу я по улоньці, як приблудная вівця, Та ні до кого мені промовити та вірненького слівця (Укр.. пісні). як (мов, ні́би і т. ін.) (голо́дні) вовки́ на вівцю́, зі сл. ки́нутися. Дуже жадібно. Кинулись парубки до того сала, як вовки на вівцю, та давай закушувати (І. Нечуй-Левицький); Паничі й панни кинулись на маринад, як голодні вовки на вівцю, хоч їх Навроцька й не припрошувала (І. Нечуй-Левицький).. як (мов, ні́би і т. ін.) ци́ган у ві́вцях, зі сл. розбира́тися, ірон. Уживається як категорічне заперечення змісту зазначеного слова; зовсім не (розбиратися). Хоч Михайло Іванович і бачив на своєму віку чимало людей, та вмів у них розбиратися як циган у вівцях (З журналу).

Фразеологічний словник української мови 

T: 0.050191464 M: 1 D: 1