ВІВТАР

нести́ (кла́сти, ки́дати і т. ін.) / принести́ (покла́сти, ки́нути і т. ін.) що на вівта́р чого, уроч. Жертвувати чим-небудь, самовіддано працювати в ім’я чогось. Сорок літ, все життя, тіло й душу свою несла.. (артистка) на вівтар того, що “так безмежно любила” (Остап Вишня); Звання присвоєне промисловцеві Гаврошу Клумакі, який поклав так багато сил на вівтар вітчизни (С. Скляренко); У серці народнім не стихають біль і туга за синами й дочками, що поклали своє життя на вівтар Вітчизни в ім’я великої Перемоги (З газети). прино́сити (склада́ти) / принести́ (скла́сти) на ві́вта́р (на олта́р) чого, чий, що, уроч. Віддавати, не шкодуючи, найдорожче в ім’я великої мети, суспільних ідеалів тощо. У передсмертній записці вони (герої-панфіловці) писали: «Ми приносимо своє життя на олтар Вітчизни» (З газети); Тобі (Україні) несу я сили всі, що маю; І працю тиху, і мої пісні На вівтар твій побожно я складаю (В. Самійленко).

Фразеологічний словник української мови 

ВІВЦЯ →← БУХАТИ

T: 0.108364344 M: 3 D: 3